Підвищення ефективності управлінських процесів в органах місцевого самоврядування займає важливе місце у процесі побудови нового механізму системи державного управління України. В сучасних економічних та політичних умовах особливого значення набувають проблеми ефективного управління на рівні області, міста, району, формування нових організаційних та функціональних структур цих органів, вдосконалення методів комунікації як всередині, так і з зовнішнім середовищем та ін. Адже націленість нашого суспільства на перехід до демократичних принципів екзистенції, незалежності, інтеграції в суспільство з ринковою економікою вимагає від державних установ більшої відкритості та гнучкості, що, в першу чергу, реалізується за рахунок вдосконалення систем та процесів управління. Тому стаття присвячена аспектам підвищення ефективності процесів управління за рахунок впровадження нових моделей та методів управління в органах місцевого самоврядування. Автор вважає, що вирішити ці проблеми можливо завдяки використанню методології стратегічного менеджменту, теорій організації соціальних систем, теорій інноваційних та комунікативних процесів тощо. Адже саме в контексті цих методологічних напрямків стає можливим ефективне усунення протиріч, спровокованих перехідним періодом суспільства, та вироблення ефективних рекомендацій щодо їх подолання на рівні області, міста, району. Отже спочатку спробуємо визначити поняття стратегічного планування в органах управління охороною здоров'я.

Поняття "стратегія", яке є одним з основних понять в теоріях стратегічного управління, має різні визначення та тлумачення. Згадаємо деякі з них.

Стратегія – це комбінація цілей, яких організація прагне досягти, та засобів, за допомогою яких вона планує це зробити.

Стратегія – це опис головних довгострокових цілей організації і визначення таких напрямів діяльності та така реалізація ресурсів, які приведуть до досягнення визначених цілей.

Стратегія – це ціле, яке складається з рефлексії, рішень та дій, мету яких становить визначення загальних цілей, завдань, відбір засобів реалізації досягнення цілей, реалізація певної діяльності, контроль результатів, пов'язаних із досягненням поставлених цілей.

Стратегія – довгостроковий курс розвитку організації, спосіб досягнення цілей, які вона собі визначає, керуючись власними міркуваннями.

Стратегія – це процес довгострокового розвитку, який базується на використанні перспектив та уникненні загроз, які виникають під час цього процесу.

Стратегія – загальний, всебічний план досягнення цілей.

Стратегія – це правила прийняття рішень в умовах неповноти інформації.

Стратегія – генеральний план дій, який визначає пріоритети стратегічних завдань, ресурси та послідовність дій щодо їх досягнення.

Як бачимо, в науковій літературі не існує загальноприйнятого визначення поняття "стратегія". Термін "стратегія" походить від грецького "strategos", тобто "мистецтво генерала". Чому? Зміст цього терміна можна зрозуміти, якщо уявити собі реальний процес будь – якої військової баталії. Адже під час битви може змінюватися усе: терміни досягнення військових цілей, чисельність війська, зброї, провіанту тощо. Але незмінними залишаються мета та цілі генерального штабу – досягнення перемоги над ворогом. Отже при динамічній зміні характеристик зовнішнього та внутрішнього середовища армії незмінними залишаються її мета і головні цілі. У сфері державного та регіонального управління, місцевого самоврядування, поняття "стратегія" часто виступає як синонім поняття "політика", "державна політика" та "програма". Але насправді всі ці поняття відрізняються одне від одного. Як вказує І.Ансофф, програма - це поділена в часі послідовність дій, яка використовується для спрямування та координації діяльності тоді, коли відомо, що заплановану ціль неодмінно буде досягнуто. А термін “політика” найчастіше використовується тоді, коли йдеться про опис певних правил та процедур, необхідних для визначення певних ситуацій, що мають тенденцію повторюватися [1].

Згадаємо, що довгострокове планування базувалося на принципі, який стверджував, що розвиток людства (в тому числі і Радянського Союзу) відбувається по експоненті, тобто, як співали в одній старій пісні тих часів:: "завтра будет лучше, чем вчера". А коли відома функція розвитку того чи іншого процесу, то можна, з достатнім ступенем ймовірності, прогнозувати такий розвиток, тобто писати плани, які, здебільшого, будуть виконуватися. Тобто, в системі довгострокового планування передбачалося, що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій росту, які склалися історично (керівництво виходило з того, що в майбутньому ситуація в регіоні, місті чи районі буде кращою, ніж в минулому). Але коли Україна стала на шлях переходу до конкурентної ринкової економіки, демократії та незалежності, - все змінилося. Тепер результатом використання методів довгострокового планування стала постановка оптимістичних цілей, з якими не сходяться практичні результати. Та чому раніше таке було можливим? Тому, що держава, яку можна розглядати як соціальну систему, була набагато більше закритою, ніж сьогодні. Фахівці, що займаються системною методологією, стверджують, що говорити про відкритість чи закритість системи можна, аналізуючи наступні критерії. А саме: вільне переміщення через кордони системи речовини, енергії та інформації. І саме закритість такої соціальної системи призводила до того, що ймовірність непередбачених ситуацій та змін була достатньо низькою. Саме це й дозволяло використовувати методи довгострокового планування в управлінні країною, містом, районом та ін.

Та коли наша країна стала більш відкритою, почалися несподіванки. Вже не можна стверджувати, що завтра буде краще, ніж учора. Завтра могло бути яким завгодно. У ситуації перехідного періоду стає неефективним складання довгострокових програм та планів розвитку, тому що немає ніякої гарантії щодо їх успішного виконання. Що ж в такій ситуації робити? Все правильно. Використовувати методи стратегічного планування та стратегічного управління. У широкому розумінні, перехід від довгострокового до стратегічного планування, а потім і до стратегічного управління був спричинений прискоренням науково – технічного прогресу та соціально – економічного розвитку, зростанням конкуренції на зовнішніх та внутрішніх ринках, розвитком методології та інструментарію планування, поширенням інформаційних зв'язків, і як наслідок - посиленням елементів невизначеності, непередбаченості та ризику у функціонуванні будь – якої соціальної системи. Спочатку у практику управління було запроваджено методологію стратегічного планування.

Стратегічне планування у своїй методології відкидає припущення про те, що майбутнє повинно бути неодмінно кращим за минуле, передбачуваним і що його можна ефективно описувати, використовуючи екстраполяційні прогнози. Тому перший крок - це аналіз перспектив, метою якого є виявлення тих тенденцій, небезпек, шансів, надзвичайних ситуацій, які можуть вплинути на напрями і результат розвитку.

Термін "планування" найчастіше використовується як система рішень для досягнення певних цілей, така, що момент прийняття кожного рішення і момент його реалізації відокремлені певним проміжком часу. Кожна ціль в процесі її реалізації породжує план, який і визначає процес її досягнення. Під час процесу планування (особливо на рівні країни, регіону району чи міста) важливо дати відповідь на питання:

1) Чого власне ми хотіли б досягти?
2) І чи існує сьогодні стала практика прийняття програм та планів державного, регіонального, обласного або районного рівня, при якій обов'язково треба було б давати відповіді на наступні запитання:
а) як можуть вплинути на ситуацію в майбутньому існуючі регіональні програми, політика та діяльність?
б) яку ситуацію в майбутньому зможуть викликати зміни в існуючих сьогодні регіональних планах та програмах?
в) яким чином майбутня регіональна політика та програми зможуть впливати на майбутню прогнозовану ситуацію?

Якщо ці зміни будуть реалізовані в майбутньому, то відбудеться наступне, а саме:

• прогнозований результат –1;


• прогнозований результат -2

і таке ін.

Але для успішного стратегічного планування цього ще недостатньо. Треба зазначити, що стратегічне планування регіонального розвитку у сфері місцевого самоврядування не є даниною моді. Це складний, багатокритеріальний процес, який вимагає певних витрат фізичних, фінансових та людських ресурсів. Було б вкрай неефективним створювати стратегічні плани лише для того, щоб заспокоїти амбіції обласного чи районного керівництва, його бажання показати себе сучасним та прогресивним в очах інших керівників, підлеглих та громадськості.

Спочатку вважалося, що стратегія повинна спиратись на використання сильних сторін системи та нівелювати її слабкі сторони. Вважалося також, що можливості можуть залишатися сталими в той час, коли стратегія змінюється. Але у міру того, як динаміка зовнішніх змін зростала, зменшувалися надії на те, що сильні в минулому характеристики організації можуть бути запорукою її майбутніх успіхів. Науковці трактують поняття "стратегічне планування" і як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, і як процес формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення. Або розглядають як механізм забезпечення підготовленості організації до конкурентної боротьби. А також пов'язують стратегічне планування з систематичними спробами розуміння ситуації, знаходження засобів вирішення завдань і концентрації уваги на процесі реалізації програми.

Спробуємо визначити складові стратегічного планування. Для цього давайте розставимо за рангом важливості наведені нижче ознаки стратегічного планування (тобто номер один привласнимо найважливішій, на вашу думку, складовій; номер два – наступній за важливістю і так далі).

• визначення системи цілей;


• узгодження пріоритетів;


• визначення труднощів;


• узгодження способів вирішення конфліктів;


• встановлення орієнтованості в часі;


• встановлення послідовності кроків впровадження та контролю;


• визначення критеріїв ефективності реалізації стратегії;


• визначення елементів ризику і потенціальних можливостей їх нейтралізації;


• визначення необхідних зовнішніх способів та способів їх контролю;


• визначення періодів перегляду стратегічних цілей;


• залучення необхідних працівників адміністрації й інших необхідних спеціалістів до процесу планування.

При розробці стратегічного чи будь – якого іншого плану необхідно пам'ятати про те, що основні його характеристичні параметри, а саме якість, вартість і час, пов'язані між собою. Цей зв'язок можна представити у вигляді трикутника, біля вершин якого містяться названі параметри. До речі: пам'ятаєте один з принципів Епштейна – Гейзенберга (з відомих законів Мерфі)?

У галузі досліджень та розробок лише два з трьох параметрів можна визначити одночасно.

   1.Якщо задані ціль та час її досягнення, то неможливо вгадати, скільки це буде коштувати.
   2. Якщо обмежені ресурси та час, неможливо уявити, яка частина програми буде виконана.
   3. Якщо чітко визначається ціль і виділяється певна кількість грошей, то неможливо передбачати, коли ця ціль буде досягнута.

Вважається, що існує п'ять елементів якісного планування:

• цілі (чого необхідно досягнути);


• засоби та методи (як оптимально досягнути поставлених цілей);


• план (хто виконує які завдання і в які строки);


• реалізація і контроль(чи все йде за планом і які перші результати);


• корекція (що необхідно піддати корекції).

Стратегічне планування у сфері управління на рівні регіону повинно виконувати ще і такі функції, як:

• визначення проблемного поля регіону;

• створення баз даних і прогнозів;


• формалізація процесів прийняття стратегічних рішень;


• координація рішень;


• пілотажні дослідження стратегічних змін;


• створення можливостей для ознайомлення з стратегіями розвитку регіону громадян;


• розвиток і підтримка комунікаційних процесів тощо.

В цьому сенсі стратегічне планування може стати одним з факторів підвищення якості зв'язків влади з громадськістю регіону, міста чи району. А місцеві державні адміністрації чи органи місцевого самоврядування на чолі з їх керівниками повинні взяти на себе відповідальність за реалізацію стратегічного плану.

ХАРАКТЕРИСТИЧНІ ОЗНАКИ ЯКІСНОГО СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ

• відповідні цілі;


• якість і реальність;


• реальні та структуровані строки виконання відповідними виконавцями;


• гнучкість та еластичність( можливість внесення своєчасних корекцій та доповнень).

Треба зауважити, що складовими стратегічного плану будуть такі плани, як план розвитку можливостей регіону, план розвитку стратегій і оперативний план дій, про які йтиметься згодом.

Література:

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. – СПб: Питер, 1999. – 416 с.