10 березня – 150-річчя від дня першого виконання Державного Гімну України

Гімн кожної держави є одним із головних її символів. «Державний Гімн України – це величний твір, у якому живе душа нашого народу, його славна історія. Музику національного гімну, його слова передавали з покоління у покоління українці всього світу, він єднав борців за свободу і незалежність рідної землі, під його звучання перемогла Революція Гідності. Він став упізнаваним, своєрідним символом свободи. Це справжній духовний фундамент сучасного українства. Віддаючи належну шану творцеві невмирущої музики нашого Державного Гімну, ми славимо усіх, хто з його словами на устах бореться за Україну - на передовій чи самовіддано працюючи задля майбутнього країни», – зазначив Президент України Петро Порошенко.
Перша музична символіка українського народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичні настрої перед битвами. Ближчими до жанру гімну були козацькі пісні. Вони звучали як присяга перед Богом і Землею, честю і сумлінням.
Загальноукраїнського характеру набула пісня на слова Тараса Шевченка «Заповіт», яку у 1868 році Микола Лисенко поклав на музику. З того часу поширюється традиція слухати спів «Заповіту» стоячи. Крім нього, часто виконуються також «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського).
Своєрідними військовими гімнами стали й пісні «Ой, у лузі червона калина», «За рідний край», марш «За Україну, за її волю» та інші.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». Вірш був надрукований у 1863 році у четвертому номері львівського журналу «Мета», в якому було опубліковано ряд віршів Т.Г. Шевченка, і тому довгий час у Галичині вважався його твором. Спочатку «Ще не вмерла Україна» існувала як вірш, що виник на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення й побутування патріотичних пісень.
Автором музики був греко-католицький священик, композитор і диригент Михайло Вербицький. Цей вірш припав М. Вербицькому до вподоби як своїм високопатріотичним змістом, так і легкістю форми. Первісну музику М. Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари, а вже згодом розробив її для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукопису, загалом збігається з пізнішим хоровим аранжуванням.
Вперше як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» було публічно виконано під час першого у Галичині Шевченківського концерту у Перемишлі 10 березня 1865 року.
Саме як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавався І. Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Пісня-гімн вийшла за рамки української поезії. На початку ХХ століття її переклали на кілька іноземних мов, зокрема на німецьку. Відомі два видання, де «Ще не вмерла Україна» подано в перекладах двох поетів — українця Остапа Грицая («Пісні України», Київ, 1918 р.) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (Лейпціг, 1919 р.). Перше видання містить тексти і ноти пісень, друге — лише переклади.
3 17 вересня 1991 року українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави. 15 січня 1992 року вийшов Указ Президії Верховної Ради України «Про Державний гімн України», в якому автором музики затвердили Михайла Вербицького, а 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», в основу якого покладено вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Своїм творенням і словами гімн засвідчує соборність українського народу, єдність його східних і західних земель, сподівання на щиру працю і завзяття, на славне утвердження вільної України поміж іншими народами.

Фотогалерея додається.